• Taras Pidodvirniy

Суд з ПриватБанком, Абанком,Універсалбанком (МоноБанк) та іншими

Вітаю вас шановні відвідувачі нашого ресурсу.


Сьогодні пропоную поговорити про основні "лайфхаки" які може використовувати позичальник, у випадку звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості від ПриватБанку, Абанку, УніверслаБанку(Монобанк) та інших.


І так, розпочнемо.


По-перше: всі вище перелічені банки (ПриватБанк, Абанк, УніверслаБанк (Монобанк)) звернувшись до суду із позовом про стягнення заборгованості, як доказ укладення між позичальником та банком кредитного договору, до позовних заяв, додають так звану Анкету-Заявку, на підставі якої стверджують, що між банком та позичальником погоджено істотні умови кредитного договору.

Виглядає вона наступним чином:

ПриватБанк

УніверсалБанк(МоноБанк)



Отже, якщо Банк стверджує, що позичальник уклав з ним кредитний договір у вигляді анкети-заявки про приєднання до умов та правил банківського обслуговування, раджу всім використовувати позиції Верховного суду викладені ним у постановах від 11.03.2015 №43098344( справа №6-16цс15) та від 12.03.2017(справа №6-2320цс16), та постанову Великої палати Верховного суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 р.

У вказаних постановах, Верховним судом зроблено наступний висновок: "Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань."


Отже, підсумуємо. Якщо банк подав до суду позовну заяву про стягнення заборгованості, та аргументує укладення кредитного договору підписанням вами анкети-заявки про приєднання до умов та правил банківського обслуговування, вказані аргументи "розбиваються" позицією Верховного суду, яка, станом на 18.11.2022 року є незмінною.


Єдине виключення із цього правила, з яким Ви можете зустрітись, це суди з УніверсалБанком (МоноБанк).

Як вбачається з матеріалів судових справ, банк стверджує, що особливістю проекту monobank є здійснення банківського обслуговування дистанційно за допомогою використання клієнтами банку мобільного додатку. Видача картки здійснюється після попередньої ідентифікації клієнта спеціалістами банку, після чого активація картки та її використання здійснюється клієнтом онлайн. Згідно анкети-заяви, усі повідомлення, угоди, листи, підписання договорів здійснюється клієнтом банку онлайн за допомогою електронного цифрового підпису, здійсненого із генерації ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем, який використовувався для накладення електронного цифрового підпису, який є аналогом електронного цифрового підпису.

Таким чином, банк стверджує, що відповідач, використовуючи додаток, за допомогою використання аналогу власноручного підпису погоджує всі Умови та Правила надання банком послуг, повідомляється про будь-які зміни до умов надання кредиту, тарифів банку тощо.

Отже, УніверсалБанк (МоноБанк) свтерджує, що ним генерується електронний цифровий підпис, яким, позичальник, нібито підписує умови та правила банківського обслуговування. І деякі суди приймають це як аргумент, на підставі якого зазначають у своїх рішеннях про нібито погодження між сторонами умов кредитного договору, і на цій підставі задовольняють позовні вимоги банку.

Але, тут є один нюанс.

Відповідно до ст. 16 Закону України “Про електронні довірчі послуги”: Електронні довірчі послуги надаються, як правило, на договірних засадах надавачами електронних довірчих послуг.

До складу електронних довірчих послуг входять:

створення, перевірка та підтвердження удосконаленого електронного підпису чи печатки;

формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката електронного підпису чи печатки;

формування, перевірка та підтвердження чинності сертифіката автентифікації веб-сайту;

формування, перевірка та підтвердження електронної позначки часу;

реєстрована електронна доставка;

зберігання удосконалених електронних підписів, печаток, електронних позначок часу та сертифікатів, пов’язаних з цими послугами.

Згідно із п. 23. ч.1 ст. 1 Закону України “Про електронні довірчі послуги”: кваліфікований надавач електронних довірчих послуг - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, фізична особа - підприємець, яка надає одну або більше електронних довірчих послуг, діяльність якої відповідає вимогам цього Закону та відомості про яку внесені до Довірчого списку .

Як вбачається із матеріалів судових справ, Банком не надається жодного доказу, що свідчив би про внесення його до Довірчого списку, та можливість АТ “УніверсалБанк” генерувати електронний цифровий підпис.

Більш того, перейшовши за посиланням https://czo.gov.ua/ca-registry, та ознайомившись із переліком “Кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг” ми бачимо, що АТ “УніверсалБанк” відсутній у даному переліку, отже й не має законних підстав для генерації електронного цифрового підпису, а тому твердження Банку, що Банк і Позичальник узгодили істотні умови кредитного договору не відповідає фактичним обставинам справи.

Зазначено позицію мені вдалося довести та переконати навіть такий "ангажований" УніверсалБанком суд, як Вінницький апеляційний суд, у справі № 136/1395/21. Так, суд ознайомившись із аргументами сторін, зазначив у своїй постанові наступне: "Відповідно до ст.35Закону України «Про електронні довірчі послуги» центральний засвідчувальний орган впроваджує, підтримує в актуальному стані та публікує на своєму офіційному веб-сайті Довірчий список, в якому міститься інформація про кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг разом з інформацією про кваліфіковані електронні довірчі послуги, які вони надають.

Довірчий список повинен впроваджуватися, підтримуватися в актуальному стані та публікуватися в безпечному режимі з обов`язковим додаванням електронної печатки центрального засвідчувального органу у вигляді, придатному для автоматичної обробки.

Інформація, що міститься у Довірчому списку, є відкритою. Обов`язкові вимоги до Довірчого списку встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок ведення Довірчого списку затверджується головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері електронних довірчих послуг.

Як слідує з відомостей електронного реєстру чинних блокованих та скасованих сертифікатів відкритих ключів, АТ «Універсал Банк» не входить до Довірчого списку кваліфікованих надавачів електронних довірчих послуг.

Отже, доводи апеляційної скарги про надання відповідачці банківських послуг із застосуванням електронного цифрового підпису є безпідставними."

Отже, всі аргументи УніверсалБанку (Монобанку) розбиваються зазначеням у відзові на позов простого посилання на Довірчий список осіб, що мають право генерувати електронний цифровий підпис. Або, за бажанням, можете направити до суду, належним чином завірений, витяг із цього списку, як додаток до свого відзову на позов.

Таким чином, нами з'ясовано, які аргументи може використовувати позичальник, для того, щоб довести у суді, що між ним та банком не було укладено кредитного договору.


По-друге: тепер перейдемо до доказів, якими банки доводять отримання позичальником кредитних коштів.

ПриватБанк направляє до суду розрахунок заборгованості, та "виписку по рахунку".

УніверсалБанк (Монобанк) - ситуативно. Інколи, діє як і ПриватБанк, а інколи направляє лише розрахунок заборгованості.

Абанк - лише розрахунок заборгованості.

Згідно із ст. 1046 ЦКУ, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

А це означає, що навіть якщо такий договір підписаний сторонами, але кошти (речі) позичальникові не надані, такий договір є неукладеним. Тільки фінансовий документ про отримання коштів є умовою його укладення, а значить і правових наслідків для позичальника.

Належними доказами, які підтверджують перерахування установою банку позичальнику певної суми можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини 2 ст.9 вказаного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказана позиція неодноразово підтверджена судовою практикою Верховного суду. Наприклад, Відповідно до висновку Верховного суду викладеного у постанові від 25.05.2021 року по справі № 554/4300/16: «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"».

Вказані висновки зазначено також знаходять відображення у наступних висновках Верховного суду: у постанові від 25.05.2021 року по справі № 554/4300/16 зазначено, що «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність"».

Аналогічна позиція стосовно первинних документів застосована і в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.06.2018 у справі № 364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачу кредиту, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим, отже суди дійшли правильного висновку, що доводи позивача щодо тіла кредиту, розміру нарахованих сум не підтверджені належними доказами.

Вказані висновки зазначено також знаходять відображення у Постанові Верховного Суду (у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) від 30.01.2018 по справі №161/16891/15-ц. В Постанові Верховний Суд зауважив, що: «Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.».

Отже, позиція Верховного суду щодо необхідності доведення наявності перерахування коштів та розміру заборгованості виключно первинними обліковими документами є незмінною.


Якщо з ПриватБанком можна гратись в "ігри" щодо неналежного оформлення "виписки по рахунку", то із УніверсалБанком (Монобанком) та Абанком, я пропоную своїм клієнтам вчиняти трохи хітріше, звістно за умови, якщо виписку подано не було.

Як зазначалось вище, розрахунок заборгованості не може бути доказом факту отримання коштів у кредит, як і не може свідчити про розмір такої заборгованості.

Ось на цьому, я і пропоную "грати" своїм клієнтам, звісно за умови якщо клієнт має можливість/бажання приймати участь у судовому засіданні або готовий скористатись моїми послугами по представленню своїх інтересів та якщо справа розглядається із викликом сторін.

Отже, стратегія така: відзив на позов не подається-позичальник/представник приймає безпосередню участь у судовому/судових засіданнях, в ході яких заявляє про недоведеність банком первинними обліковими документами отримання позичальником кредитних коштів та розмір заборгованості.

Що це дає, і чому я раджу вчиняти саме так?

1. У випадку направлення відзову на позов, Ви зазначаєте аргументи на підставі яких, просите відмовити в задоволенні позову, в тому числі і відсутність первинних облікових документів. Як показує практика, УніверсалБанк( Монобанк) разом із своєю відповіддю на відзив направляє до суду виписку по рахунку.

2. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПКУ: "Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього". Отже, у випадку якщо Вас не влаштує рішення суду, або банк подасть апеляційну скаргу, до якої долучить виписку по рахунку, у Вас будуть всі підстави стверджувати, що така виписка подана до суду з порушенням вимог процесуального законодавства і вона не повинна ратись судом до уваги.


По-третє: щодо розрахунку заборгованості який подається банком, і який суд досліджує з метою встановлення її розміру.

Ось приклад розрахунку заборгованості який подає до суду УніверсалБанк (Монобанк):

А ось так виглядає розрахунок заборгованості ПриватБанку:

Як бачите, в цих розрахунках, я відмітив 2 графи цифрами 1 та 2. Розповідаю для чого.

У графі розрахунку, що відмічена цифрою 1 банк зазначає суму відсотків які ним були нараховані, та стягнуті за рахунок збільшення тіла кредиту.

Вказані дії не відповідають вимогам чинного законодавства виходячи із наступного.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

У пункті 1.38 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року № 2346-III визначено, що списання договірне - списання банком з рахунка клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом.

У розділі щодо укладення кредитного договору, ми довели, що між позичальником та банком не було узгоджено істотні умови кредитного договору, в тому числі і розмір відсотків, що нараховує банк та їх договірне списання за рахунок тіла кредиту. Отже, такі дії банку не відповідають ані вимогам чинного законодавства, ані фактичним обставинам судової справи.


У графі розрахунку, що відмічена цифрою 2, банк зазначає кошти, які він отримав від позичальника.

Верховний Суд у своїй постанові від 09.01.2020 по справі № 643/5521/19,(пункт 47) зазначено наступне: “Враховуючи те, що анкета-заява від «02» лютого 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, тому й відсутні підстави для покладення на Відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками, пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту“.

Отже, ми довели, що між позичальником та банком не було узгоджено істотні умови кредитного договору, в тому числі і розмір відсотків, а тому у банку не було підстав зараховувати сплачені позичальником кошти в рахунок погашення відсотків, комісій, пені та інших платежів. Вказані кошти повинні були б зараховуватись в погашення тіла кредиту.

Тому, беремо до рук калькулятора та рахуємо скільки коштів сплатив позичальник та яку суму кредиту банк заявляє у своїй позовній заяві. Як показує практика, такі суми доволі часто не спів мірні, і позичальник в декілька разів "перекриває" тіло кредиту, яке ним нібито було отримано.


Ось такі є маленькі лайфхаки, за допомогою яких позичальник може спробувати самостійно відстояти свої права під час судових спорів з деякими банківськими установами.

Але, звичайно, головний лайфхак це своєчасне звернення за кваліфікованою юридичною допомогою, бо кожна судова справа індивідуальна, та потребує комплексного підходу для отримання позитивного результату.

Звернувшись до нас, Ви зможете отримати професійну юридичну консультацію та допомогу юриста за прийнятною ціною та по всій території України.

74 перегляди0 коментарів